Формування особистості учня з позитивною психікою,оптимістичним світоглядом,художнім смаком,патріотичними переконаннями є одним із найголовніших завдань,що стоять перед сучасним учителем.
Не останнє місце відведено формуванню загальнонавчальних умінь у процесі становлення суб’єктивності учня-читача.
З педагогічних позицій суб’єктом діяльності є людина,яка здатна:
- здійснювати усвідомлене цілевизначення;
- діяти творчо,самостійно визначати способи й умови вирішення поставлених перед нею завдань;
- за потреби вносити зміни у власну діяльність;
- відрефлексовувати й оцінювати свою діяльність;
- креативно вибудовувати відносини і взаємодію з іншими людьми.
Усвідомлену здатність до самотворення,спроможність особистості бути суб’єктом діяльності і,ширше, свого життя трактуємо як суб’єктність. Як інтегративна якість,вона включає в себе активність, рефлективність, цілеспрямованість, ініціативність, автономність особистості.
Термін «суб’єктність», за образним висловом О.Осницького,дає змогу уявити людину «не як безпристрасного діяча-виконавця…а пристрасного сценариста своїх дій (на вищих рівнях розвитку навіть режисера)». «Людина,що усвідомлює власні стани і задачі , як суб’єкт власної діяльності…вибирає умови,що відповідають черговій задачі,добирає способи перетворення вихідної позиції,потім оцінює державні результати і вирішує,чи потрібно вносити якісь зміни в здійснювані дії. Суб’єкт діяльності вирішує і питання про те,яку з можливих і необхідних задач потрібно виконати спершу,а що може зачекати».
На думку С.Подмазіна ,саме «свобода вибору мети,способів і засобів її реалізації» є найважливішою характеристикою суб’єктності. Встановлюється така взаємозалежність:для вибору потрібне осмислення цінності того чи іншого об’єкта(засобу),наприклад,книги. Наступний крок передбачає зіставлення двох чи кількох цінностей(наприклад,читання і комп’ютерна гра),тобто вибудовування їхньої ієрархії. Наявність сформованих цінностей формує феномен ціннісного ставлення до себе,до світу,що,зрештою,визначає смисл життя. Усвідомлення смислу власного буття служить системотворчим фактором,який визначає цілісність особистості.
З іншого боку,з можливістю вибору пов’язане народження почуття відповідальності. Важливо усвідомити,що відповідальність завжди детермінована внутрішніми чинниками:мотивами,потребами,цілями. Навіть за наявності зовнішніх впливів вирішальними,зрештою,виявляють внутрішні спонуки.
З позиції методики літератури суб’єктність учня-читача –це здатність школяра до усвідомленої і осмисленої саморегуляції читацької діяльності,здійснення читацького саморозвитку.
Зміст понять «усвідомлення» й «осмислення», які часто вживаються як синонімічні,різниться: « усвідомлення» - я розумію,що я роблю(наприклад,із текстом), «осмислення» - я наділяю свою діяльність особистісними смислами(я розумію,що я роблю і розумію,чому я це роблю,наприклад,вибираю саме цю книгу,застосовую саме цей прийом опрацювання тексту тощо).
Читацька саморегуляція,будучи одночасно діяльністю(спрямованою на зовнішній об’єкт – книгу) і особистісною(спрямованою на «перетворення себе»,свого ставлення до читання),забезпечує не лише оволодіння читацькою діяльністю,а й читацький і особистісний розвиток учня .
Читацький розвиток трактуємо як процес кількісних і якісних змін у читацькій самосвідомості,читацькій діяльності і читацькому спілкуванні,які забезпечують «спіральний» шлях переходу на якісно інший рівень у кожній зі складових і читацькому розвитку загалом. Рівень читацького розвитку визначається рівнем розвитку його складників.
Читацька самосвідомість – це усвідомлення й оцінка особистістю свого читацького «Я».
Поняття включає :
- знання про себе як читача(читацька спрямованість,потреби,мотиви,інтереси тощо);
- оцінку рівня свого читацького розвитку;
- ставлення до себе як до читача.
Про рівень читацької самосвідомості свідчитиме спроможність учня до рефлексії і оцінювання себе як читача,прагнення до читацького самовдосконалення і саморозвитку,самореалізації.
Читацька діяльність – це організований на засадах особистісно зорієнтованого навчання процес діалогічної взаємодії учня і вчителя з текстом(а також учнів з учителем і поміж собою)з метою засвоєння його змісту,розкриття авторського смислу,творення індивідуальних смислів як засобу читацького й особистісного саморозвитку.
Рівень розвитку читацької діяльності визначається сформованістю основних когнітивних і смислових операцій читання,здатністю юного читача уявляти , співпереживати,образно мислити,сприймати текст як естетичний феномен,налагоджувати з ним діалогічну взаємодію.
Читацьке спілкування – це «форма буття читацької свідомості і читацької діяльності»,спосіб пізнання світу художнього твору,осмислення реального світу,що став об’єктом художнього відображення,рефлексії і оцінки власного читацького «Я» у порівнянні з читацьким «Я» Іншого.
Читацьке спілкування є окремою сферою і водночас складовою читацької діяльності,а також однією з форм читацької самосвідомості. Воно може бути як безпосереднім ( внутрішній діалог із самим собою,діалог і полілоги віч-на-віч),так і опосередкованим(комунікація з текстом).Саме у другому випадку читацьке спілкування виступає складовою читацької діяльності(уявний діалог читача з автором,героями).
Усі три сфери читацького розвитку тісно взаємопов’язані: «свідомість діяльнісна і комунікативна,діяльність свідома і комунікативна,спілкування діяльнісне і свідоме».
Як бачимо,йдеться не лише про засвоєння учнем предметного змісту,оволодіння певними предметними уміннями,а й самопізнання,формування умінь дізнатися щось про самого себе,прожити,пережити й усвідомити пов’язані з навчанням внутрішні зміни,виробити здатність осмислювати себе як читача:навчитися визначити смисл власного читання,планувати його,організовувати і здійснювати(обирати,залежно від мети,ті чи інші читацькі стратегії), рефлексувати й оцінювати. Відповідно,учитель повинен передбачати,окрім спрямованих на засвоєння предметного змісту,спеціальні вправи,завдання і запитання на фіксацію,аналіз і вербалізацію емоційних станів суб’єктів діяльності,вироблення загальнонавчальних умінь.
- Попередня
- Наступна >>
