Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.
Конвенція про права дитини прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. У2009 році світова спільнота відзначала 20-річчя підписання Конвенції ООН про права дитини.
Стаття 1. Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку.
Стаття 2. Повага та забезпечення за кожною дитиною всіх прав, без будь-якої дискримінації.
Стаття 3. Забезпечення дитині захисту та піклування, які необхідні для її благополуччя.
Стаття 4. Держави-сторони вживають всіх необхідних заходів щодо здійснення прав дитини.
Стаття 5. Держави-сторони поважають відповідальність, права та обов'язки батьків, що за законом відповідають за дитину.
Стаття 6. Кожна дитина має невід'ємне право на життя.
Стаття 7. Кожна дитина має право на ім'я та набуття громадянства.
Стаття 8. Кожна дитина має право па збереження індивідуальності.
Стаття 9. Кожна дитина має право не розлучатися з батьками.
Стаття 10. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати стосунки і контакти з обома батьками.
Стаття 11. Держави-сторони вживають заходів щодо боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.
Стаття 12. Кожна дитина має право вільно висловлювати свої погляди.
Стаття 13. Кожна дитина має право вільно висловлювати свої думки, одержувати та передавати інформацію на свій вибір.
Стаття 14. Кожна дитина має право на свободу думки, совісті та релігії.
Стаття 15. Кожна дитина має право на свободу асоціацій і свободу мирних зборів.
Стаття 16. Кожна дитина має право на захист від втручання в особисте та сімейне життя.
Стаття 17. Кожна дитина має право на доступ до інформації.
Стаття 18. Загальна та однакова відповідальність обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Стаття 19. Захист дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства.
Стаття 20. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист та допомогу, що надається державою.
Стаття 21. Держави-сторони дозволяють існування системи усиновлення.
Стаття 22. Забезпечення дитині права одержати статус біженця.
Стаття 23. Право неповноцінної дитини в розумовому або фізичному відношенні на особливе піклування.
Стаття 22. Кожна дитина має право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я.
Стаття 25. Кожна дитина має право на піклування.
Стаття 26. Кожна дитина має право користуватися благами соціального забезпечення.
Стаття 27. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального та соціального розвитку дитини.
Стаття 28. Кожна дитина має право на освіту.
Стаття 29. Освіта дитини має бути спрямована на розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі; на підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві.
Стаття 30. Кожна дитина має право користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію, користуватися рідною мовою.
Стаття 31. Кожна дитина має право на відпочинок і дозвілля.
Стаття 32. Кожна дитина має право на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи.
Стаття 33. Кожна дитина має право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами.
Стаття 34. Кожна дитина має право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації.
Стаття 35. Держави-сторони вживають заходи щодо відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди.
Стаття 36. Кожна дитина має право на захист від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди добробуту дитини.
Стаття 37. Жодна дитина не повинна піддаватися катуванням та іншим жорстоким, нелюдським видам поводження чи покарання.
Стаття 38. Захист дитини у випадку збройного конфлікту.
Стаття 39. Заходи для сприяння фізичному та психологічному відновленню дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації, зловживань, катувань.
Стаття 40. Особлива турбота дитині, що перебуває у конфлікті з законом.
