ПОРАДИ БАТЬКАМ
Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно виховувати, треба знати вікові та індивідуальні особливості дитини.
Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.
Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна особистість.
Будьте терплячими. Ваша нетерплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.
Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідовністю.
Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близьких».
Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батьківської мудрості.
Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє.
Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, випробує такий урок на батьках.
Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.
Змініть тактику виховних впливів і полюбіть свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!
ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ?
Необхідна профілактика. Вона полягає в тому, щоб запобігти небажаним діям дитини ще до їх здійснення. Для цього потрібно сформувати в дитини прийнятну реакцію на певні обставини, виробити вміння самостійно й адекватно їх оцінювати і відповідно діяти. Краще запобігти, ніж потім карати. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання вонотягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.
Дитина народжується гармонійною, чистою і досконалою. Вона відкрита для світу, вона всмоктує все, що їй дають дорослі. Чим буде насичуватися її розум, наповнюватися її душа, залежить переважно від нас — батьків, дорослих.
ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:
За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка — за плаксивість.
Під час їжі.
Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.
За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.
На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.
За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.
Якщо ж виникла така ситуація, що необхідно покарати дитину, то реакція батьків на вчинок дитинимає бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в статусі ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання.
ПІДЛІТОК НЕ ХОЧЕ ВЧИТИСЯ
Багато батьків, які виховують підлітків, задаються питанням, чому вони не хочуть вчитися. Причин такого ставлення до школи може бути безліч, деякі з них ми зараз розглянемо:
1. Підліток не хоче вчитися, тому що не бачить у цьому сенсу. Розповіді про те, що якщо не будеш добре вчитися, то нічого не доб'єшся в житті, ніяких результатів не дадуть. Сучасні підлітки усвідомлюють несправедливість дійсності і добре знають приклади того, що можна «добре влаштуватися» і без навчання.
Порада: У такому випадку потрібно як можна частіше показувати на доступних прикладах, що знання та освіта роблять життя більш захоплюючий і цікавіше, розширюючи межі і відкриваючи нові горизонти.
2. Підліток не хоче вчитися через конфлікти в школі. Конфлікт може виникнути з багатьох причин: невдала спроба завоювати лідерство, протиріччя з учителем.
Порада: поговоріть з дитиною «по душах», ніколи не сваріть його за його визнання (навіть якщо він неправий), спробуйте зрозуміти його почуття і вчинки. Розмовляючи з дитиною, не давайте йому рекомендацій і порад про те, що потрібно робити, адже в ситуації з'ясування відносин ми діємо так, як відчуваємо. Тому спробуйте поговорити з дитиною про його почуття. Вчинки можуть бути правильними і неправильними, а почуття – це реальність і переживання. Головне, дати дитині підтримку, щоб у нього були сили самостійно впоратися з конфліктом. Можна поділитися прикладом своїх дитячих труднощів, це допоможе підлітку відчути, що він не самотній у своїй проблемі.
Як мотивувати підлітка на навчання?
Щоб підвищити мотивацію підлітка до навчання, батькам необхідно слідувати правилам:
ніколи не порівнюйте свою дитину з однолітками, які домагаються більшіх успіхів, особливо, якщо хтось з однокласників викликає у вашого сина / дочки антипатію;
ніколи не лайте в присутності підлітка школу і вчителів, тому що таким чином ви пригнічуєте авторитет і тільки підсилюєте небажання вчитися;
акцентуйте увагу на хороших вчинках підлітка, хваліть його і менше вказуйте на недоліки;
не розповідайте підлітку негативних прикладів про те, що може бути, якщо він / вона будуть погано вчитися – краще надайте підлітку підтримку і оптимістично будуйте разом плани;
не тисніть на підлітка, викликаючи в нього почуття провини і жалю – це прямий шлях до замкнутості, краще розкажіть позитивні приклади про те, хто завдяки школі багато досяг у житті.
Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що якщо підліток не хоче вчитися, то перше, що потрібно зробити, це з'ясувати причину такої поведінки. Ваша підтримка і любов обов'язково допоможуть дитині переосмислити ситуацію і прийняти правильне рішення.
КОМП'ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Термін «комп'ютерна залежність» з'явився в 1990 р. Психологи класифікують цю шкідливу звичку як різновид емоційної «наркоманії», спричиненої технічними засобами. Головний зміст комп'ютерної залежності в тому, що комп'ютер починає керувати людиною. З часом для залежного підлітка стає важливим не результат гри, а процес, у якому втрачається контроль над часом.
Перші ознаки комп’ютерної залежності дитини:
• пропуски шкільних занять через комп'ютерну гру вдома або відвідування комп'ютерного клубу;
• просиджування біля комп'ютера у нічний час;
• приймання їжі під час комп'ютерної гри;
• асоціювання себе з героями комп'ютерних ігор;
• відсутність інших захоплень, крім комп'ютерних ігор;
• віддавання переваги комп'ютерним іграм, а не спілкуванню;
• загальний час, проведений за грою, перевищує час виконання домашніх завдань, прогулянок, спілкування з батьками і однолітками, інших захоплень;
• дитина не уявляє, чим себе зайняти, коли комп'ютер зламався;
• конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону проводити час за комп'ютером.
Підлітковий вік – це період формування цінностей, розширення соціальних контактів, а залежна дитина обмежує своє коло спілкування комп'ютером. В результаті цього в таких дітей спостерігаються відсутність життєвого досвіду, інфантилізм у вирішенні життєвих питань, труднощі в соціальній адаптації, бідність емоційної сфери, соматичні порушення (зниження гостроти зору, підвищена втомленість, порушення постави тощо), звуження кола інтересів, прагнення створити особистий світ, втеча від реальності. Замість подолання труднощів дитина поринає у комп'ютерну гру.
Вберегти дитину від появи в неї комп’ютерної залежності може можливість отримувати в реальному житті те, що їй може дати віртуальний світ, тоді дитина буде захищена від комп'ютерної та інших видів залежностей.
Для дітей важливим є:
— яскраве, насичене, цікаве життя;
— можливість відчувати азарт і ризик;
— можливість виражати агресію прийнятним способом;
— можливість грати і реалізовувати свою цікавість;
— можливість повноцінно спілкуватися з батьками й однолітками.
Для профілактики комп'ютерної залежності у дітей батьки можуть керуватися психолого-педагогічними рекомендаціями:
1. Привчайте дитину правильно ставитися до комп'ютера: як до технічного пристрою, за допомогою якого можливо отримати знання і навички, а не як до засобу отримання емоцій.
2. Розробляйте з дитиною правила роботи за комп'ютером: 20 хв. комп'ютерної гри, З0 хв. заняття іншими видами діяльності.
3. Не дозволяйте дитині їсти і пити біля комп'ютера.
4. Не дозволяйте дитині грати в комп'ютерні ігри перед сном.
5. Домовляйтеся з дитиною виконувати ці правила.
6. Обговорюйте з дитиною покарання у разі, якщо дитина порушить домовленість.
7. Помічайте, коли дитина дотримується ваших вимог, обов'язково скажіть їй про свої почуття радості та задоволення. Таким чином закріплюється бажана поведінка.
8. Не використовуйте комп'ютер як засіб для заохочення дитини. Під час хвороби і вимушеного перебування вдома комп'ютер не повинен стати компенсацією.
9. Допомагайте дитині долати негативні емоції, які завжди присутні в житті кожної людини (розчарування, сум, образа, агресія тощо), і які можуть підштовхнути дитину отримати полегшення за комп'ютерною грою.
Якщо ви помітили ознаки залежної комп'ютерної поведінки у дитини, дотримуйтесь рекомендацій:
1. Спостерігайте за поведінкою дитини під час її спілкування з друзями, якщо вони ще залишилися. Не залишайте без уваги телефонні розмови дитини, диски з іграми, які вона приносить від знайомих.
2. Звертайте увагу на ігри, в які грає ваша дитина, тому що деякі з них можуть стати причиною її безсоння, роздратованості, агресії, специфічних страхів.
3. Обмежуйте час роботи за комп'ютером. Різко забороняти працювати на комп'ютері не можна. Якщо дитина схильна до комп'ютерної залежності, вона може проводити за ним дві години в будні дні і три у вихідні. Обов'язково з перервами.
4. Запропонуйте інші можливості проведення часу. Спробуйте скласти список справ, якими можливо зайнятися у вільний час. Бажано, щоб у списку були сумісні заходи (походи в кіно, на природу, настільні ігри тощо).
5. Навчайте дитину критично ставитися до комп'ютерних ігор, показуючи, що це мала частина доступних розваг, що життя різноманітне, а гра не замінить спілкування.
6. У випадку, якщо ви не можете самостійно вирішити цю проблему, звертайтесь до психолога і в спеціалізовані психологічні центри.
