Формування суб’єктності учня-читача
на уроці української літератури
З досвіду роботи
На шляху формування суб’єктності учня–читача на уроках української літератури можна зустрітися з багатьма проблемами.
По-перше, програма з української літератури перевантажена. Як сформувати суб’єктність учня-читача, простежити його читацький розвиток, навчити його керувати власною читацькою діяльністю, коли майже на кожному уроці ми вивчаємо новий твір? Про який розвиток умінь діалогічної взаємодії з текстом (автором, героями), самим собою можна говорити, якщо на уроці розглядаємо художній текст не в повному обсязі, а уривки з нього?
По-друге, розвиток загальнонавчальних, зокрема оргдіяльнісних, умінь учнів на уроці забирає багато часу, який відведений на вивчення програмового матеріалу. І, як наслідок, - учень отримує багато завдань додому. Де взяти вчителеві години, щоб провести урок ціле- і смислевизначення та урок оцінювання й корекції навчальної діяльності у темі? Чи, можливо, це мають бути не цілі уроки, а лише їх частина?
По-третє, одним із шляхів формування суб’єктності учня-читача, як уже зазначалося в попередніх виступах, є створення ним «папки успіху», яку він постійно поповнює власними досягненнями. Це ілюстрації, фільми, творчі роботи, запитання, кросворди, ігри, тести; пізніше – презентації, проекти, повідомлення, опорні схеми тощо. Програма ж вимагає ведення учнем зошита, у тому числі виконання в ньому домашніх завдань, які враховуються при виставленні оцінки з теми. Що і як оцінювати вчителеві, який намагається не просто дати знання, а й сформування суб’єктність учня-читача?
По-четверте, немає, відповідно, і критеріїв оцінювання рівня читацької компетентності учня.
По-п’яте, підготовка до особистісно зорієнтованого уроку літератури вимагає від учителя певних матеріальних витрат (на роздавальний матеріал, виготовлення путівників читача тощо), а також займає багато часу, адже немає відповідної методичної літератури, підручників, які сприяли б вирішенню даної проблеми.
Отже, формування суб’єктності учня-читача є одним із пріоритетних завдань літературної освіти, і це має бути відображено у навчальній програмі. У цій ситуації вчителю нелегко: потрібно і програму виконати, і, забезпечивши становлення суб’єктності, сформувати компетентного учня-читача.
Незважаючи на вищезазначені проблеми, потрібно створювати систему роботи зі становлення суб’єктності учня-читача. Це повинно простежується і в календарному плануванні, і в конспектах уроків. Учні, починаючи з п’ятого класу, заповнюють анкети «Який я читач», «Для чого я вивчаю літературу», «Суб’єктність учня-читача», визначають власні цілі на основі запропонованих на семестр із теми, яка вивчається, а також на уроці; пишуть есе «Як я буду досягати поставлених цілей», зіставляють заплановані й досягнуті результати, аналізують причини своїх невдач, звітують про свою роботу в кінці навчального року (семестру), презентуючи «папки успіху». «Спрацьовує» у кабінеті стенд «Сьогодні на уроці», де розміщені цілі з теми, дата контрольної роботи. Організаційні знання і вміння у процесі вивчення української літератури учень формує поетапно. Участь школярів у плануванні роботи на уроці, ознайомлення з пам’ятками, які забезпечать успішну діяльність на уроці, з правилами роботи в парах, групах, читацькі путівники сприяють формуванню їхніх оргдіяльнісних умінь.
Учні також вчаться працювати з текстом, формуються як читачі. Під час роботи з художнім твором звертаюся до різних методів та прийомів навчання роботи з текстом, які сприяють розвиткові уяви, емпатії, образного і критичного мислення, умінь діалогічного прочитання літературного твору, а саме: робота із заголовком; передбачення; читання із зупинками; кубування; асоціювання, займи позицію; графічні організатори (діаграма Вена, дискусійна сітка, гронування); рольова робота з текстом (учні обирають роль, із позиції якої опрацьовується текст: критики, шукачі цитат, дослідники, ілюстратори, мовознавці). метод ПРЕС; «крісло автора»; читання з позначками; деталізація; розповідь із позиції одного героя; щоденник подвійних нотаток; карта ключових слів, диктант у датах та ін.
Звичайно, використовуючи інтерактивні методи і прийоми, варто враховувати вікові особливості учнів. Якщо в 5 класі учні оволоділи простими формами роботи з текстом - порушена послідовність, гронування, читання з позначками, сенкан тощо, то в 9 класі, крім цих, потрібно використовувати складніші – метод проектів, опорні схеми, презентації, «навчаючи – учусь», дискусію тощо.
Найбільше дітям подобається писати листи до автора, героя; складати закінчення до твору; ставити запитання до автора, героя; проводити уявне інтерв’ю, перевтілюватися в персонажів. Цікавим видом роботи, на мою думку, є складання фанфіків. Так, дев’ятикласники із захопленням розповідають про уявну зустріч із Г.Сковородою, а шестикласники придумують сучасну історію під назвою «Євшан–зілля» (за поемою М.Вороного).
Формуючи учня-читача, намагаюся «приходити на урок насамперед як читач і помічник такого ж, але менш досвідченого читача у його прагненні відкрити і зрозуміти автора, твір, себе» (А.Фасоля).
