Великий Гете одного разу на схилі літ сказав: «Добрі люди й не підозрюють, скільки треба праці й часу, щоб навчитися читати… Я сам витратив на це вісімдесят років і все ж не можу сказати, що повністю досяг мети…» Отже, вміти читати, бути читачем – це високе мистецтво, йому потрібно наполегливо вчитися. У сучасних читачів, на жаль, воно розвинене недостатньо. Твори мистецтва вони сприймають зазвичай на сюжетному рівні, як розповідь про якусь життєву історію, подію, пригоду. Справжній, глибинний зміст творів залишається для них незбагненним. Тому основне завдання сучасної шкільної літературної освіти саме і полягає у тому, щоб допомогти дитині навчитися бути читачем, тобто сформувати суб’єктність учня-читача.
Для здійснення читацького самотворення учень повинен:
- мати певні теоретичні знання: змісту понять «читач», «текст», «читацька діяльність», «діалог із текстом», «вміти читати», «ідеальний читач»; видів читання; типи читачів; переліку читацьких якостей;
- усвідомлювати свої читацькі якості, здібності, потреби, нахили тощо («Я-читач реальний»);
- мати сформований образ ідеального читача і бажаний рівень власного читацького розвитку («Я-читач ідеальний», «Я-читач бажаний»);
- володіти необхідними знаннями і вміннями саморегуляції читацької діяльності (управлінським циклом);
- уміти відрефлексувати своє становлення як читача, проектувати себе;
- бути активним, ініціативним, цілеспрямованим, позитивно мотивованим на читання, досягнення вищого рівня сформованості читацьких умінь і навичок.
Як бачимо, йдеться не лише про засвоєння учнем предметного змісту, оволодіння певними предметними уміннями, а й самопізнання, формування умінь дізнатися щось про самого себе, прожити, пережити й усвідомити пов’язані з навчанням внутрішні зміни, виробити здатність осмислювати себе як читача: навчитися визначати смисл власного читання, планувати його, організовувати і здійснювати (обирати, залежно від мети, ті чи інші читацькі стратегії), рефлексувати й оцінювати. Відповідно, учитель повинен передбачати, окрім спрямованих на засвоєння предметного змісту, спеціальні вправи, завдання і запитання на фіксацію, аналіз і вербалізацію емоційних станів суб’єктів діяльності, вироблення загальнонавчальних умінь.
Таке зміщення акцентів вимагає внесення суттєвих коректив у звичний хід навчання: головна увага має зосереджуватися на забезпеченні умов (через задіяння відповідних методів, прийомів, видів, форм роботи) для самостійної роботи над власним читацьким розвитком.
Виокремлюємо наступні шляхи становлення суб’єктності учня-читача:
- засвоєння предметних знань, вироблення предметних умінь (їхнє коло розширюється за рахунок включення до змісту освіти переліку знань про сутність читання, читачів тощо);
- дослідження свого читацького «я», формування образів «Я-читач (реальний)», «Я-читач (ідеальний)», «Я-читач (бажаний)»;
- смислевизначення щодо читацької діяльності («Для чого я читаю?»), її аналіз («Наскільки ефективним є моє читання? Чи дають змогу застосовані читацькі стратегії досягнути визначених цілей?»);
- оволодіння знаннями про загальнонавчальні, зокрема оргдіяльнісні, уміння і їх вироблення (перелік вимог до сформованості також включається до змісту освіти);
- розвиток умінь діалогічної взаємодії з текстом (автором, героями), однокласниками (іншими співрозмовниками), самим собою;
- проектування себе як читача, формування програми читацького розвитку;
- рефлексивне осмислення себе як читача, аналіз і оцінювання свого читацького розвитку.
Проте дуже часто виникають труднощі у процесі формування суб’єктності учня-читача. Окреслити їх можна наступним чином:
- 1.Перевантаженість програми.
- 2.Сприймання художньої літератури як джерела фактичних знань (як учителем, так і учнем).
- 3.Потреба в підручниках нового покоління.
- 4.Потреба виокремлення уроків ціле- і смисловизначення та уроку оцінювання й корекції навчальної діяльності.
- 5.Необхідність змін у системі оцінювання (урахування не лише предметних, а й загальнонавчальних знань і вмінь, а також процесу змін у читацькому розвиткові школяра).
Можливі шляхи розв’язання даних проблем:
- звернення до методів, прийомів, видів робіт, які сприяють розвиткові уяви, емпатії, образного і критичного мислення, умінь діалогічного прочитання літературного твору;
- проблемність і діалогічність навчання;
- використання відкритих запитань, проектних та ігрових технологій, елементів дебатів, технологій розвитку критичного мислення, створення «папок успіху»;
- залучення учня до керування своєю навчальною, в т. ч., читацькою, діяльністю (визначення цілей читання, планування, організації, здійснення читацької діяльності, її рефлексії, оцінювання, корекції);
- створення ситуацій вибору, які вимагають прояву самостійності, виявлення особистісної позиції учня-читача;
- задіяння рефлексивних запитань і завдань.
Академік Ісак Мінц свого часу сказав: «Учень, який напханий знанням, але не вміє їх застосовувати, нагадує фаршировану рибу, яка не вміє плавати». Тому нам потрібно навчати учнів не так, як колись навчали нас, адже наші діти народилися зовсім в інші часи.
- Попередня
- Наступна >>
