Взаємні запитання – найпростіша технологія, яку можна застосувати в будь-якому класі для будь-якого навчального матеріалу. Методика проведення:
1. Учні вдома або в класі читають текст чи його частину і придумують максимально можливу за відведений час кількість запитань, щоб по черзі поставити їх один одному.
2. Учні формулюють запитання до вчителя, записують їх на окремих картках, а на зворотному боці карток дають письмові відповіді. Учитель по черзі витягає картки, відповідає на запитання та зіставляє свою відповідь із записаною на звороті.
3. Формулювати запитання може і вчитель. Він ставить їх класові. Учні (кожен самостійно)пишуть відповіді, обговорюють їх у парах, потім подають узгоджений варіант.
Значно ускладниться й урізноманітниться (а отже, стане цікавішою) робота, якщо ознайомити дітей із систематикою запитань Блума («Ромашка Блума»). На шести пелюстках ромашки фіксують запитання відповідно до класифікації мислительних операцій: відтворення, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка.
Застосування запитань Блума може стати цікавою й захоплюючою грою: один учень формулює прості запитання («Який сон приснився Захарові Беркуту?»), другий – запитання на уточнення («Чи вважаєш ти, що Захар Беркут повів себе в небезпечній ситуації як мудрий керівник, патріот свого краю?»), третій – на витлумачення («Чому монголам не вдалося перемогти тухольців?») і т.д.
Прийом «6 W». W - це перша літера англійського слова «Why?», яке перекладається як «Чому?» (Навіщо? Через що?). Завдання учнів – поставити 6 запитань, використовуючи питальні слова і відповіді однокласників. Діалог нагадує дитячу гру «Слоники», яка може тривати будь-як довго. Наприклад: «Навіщо вивчати фольклор?» / Щоб знати наше минуле./ «Чому ти вважаєш, що фольклор допоможе знати наше минуле?» /Тому що в ньому відображено віковий досвід українського народу. / «А чому тобі потрібен цей досвід?» і т.д.
Сократівське опитування застосовується для з’ясування ідей твору, формулювання припущень, визначення особистісних смислів. Усі питання звернені до суб’єктного досвіду учня (Чому ви сказали…? Якою є ваша точка зору щодо…? Чому ви так вважаєте? Які докази ви можете навести?).
Читання в парі – Узагальнення в парі.
Прочитавши 1-2 абзаци, учень переказує їх зміст. Його партнер ставить до прочитаного 2-3 запитання (відповідає той, хто читав, або разом). Потім учні міняються ролями.
Почергові запитання (Метод корисний, якщо текст важкий для сприймання).
Порядок виконання аналогічний до попередньої технології. Відмінність: 1) текст не переказується; 2) відповідь узгоджується.
Взаємні запитання.
Учні придумують до прочитаного тексту максимально можливу за відведений час (3 – 5 хвилин) запитань, щоб по черзі задати їх один одному або вчителеві. Запитання можна записувати на окремих картках, які вчитель потім роздає у класі. Відповідають усно або письмово.
Виконання спеціальної ролі – опитувальник.
Завдання учня полягає в тому, щоби записати перед уроком запитання, які виникли в однокласників, і свої власні. Запитання подаються вчителеві або зачитуються на уроці.
Цікавим прийомом є використання «Дошки запитань». Це спеціальне місце, де учні можуть розміщувати запитання, що виникли у них з приводу прочитаного твору, під час обговорення певної проблеми, вивчення окремої теми, творчості письменника тощо. Встановлюється час, протягом якого збираються питання (як правило, один-два тижні). Вміщені на «Дошці» запитання учні обговорюють між собою. Запитання, на яке знайдено відповідь, знімається. З тих, що залишилися, укладається список. Учитель на його основі планує свою подальшу діяльність: на які питання відповідь буде дана на уроці і коли саме, обговорює з учнями, які запитання можна запропонувати для пошукової діяльності і хто зголоситься на це, обирається форма роботи – індивідуально, в парі, групі тощо.
(Замість дошки можна використати "скриньку запитань". Методика роботи аналогічна).
Без запитань немає і не може бути пізнання. Ще Платон казав: «Часто й по-різному запитувати – це й означає набувати точних знань». З ним погоджується сучасний науковець В. Тітов: «Вдало сформульоване запитання, чітко визначена проблема інколи вже наполовину включають в себе відповідь, правильне рішення».
Запитання, які повинен ставити вчитель самому собі.
До уроку:
- Що у виучуваному матеріалі важливе особисто для мене?
- Про що я хотів би поговорити з учнями як читач із читачами?
- Що, на мою думку, учні зрозуміють, прочитавши текст?
- Про що я їх маю запитати?
- Що учні мають усвідомити, зрозуміти, визначити, над чим задуматися, яким досвідом збагатитися, прочитавши текст?
Після уроку:
- Яку мету я ставив сьогодні? Наскільки мені вдалося її реалізувати?
- Що було цікавим, а що – не дуже? Що вдалося, а що – ні?
- Які зміни потрібно внести в роботу, щоб покращити її?
- З чим пішли з уроку мої учні?
- Що я сьогодні зрозумів про себе і своїх учнів?
