Layout

Cpanel

Загальнонавчальні уміння читача

Формування особистості учня з позитивною психікою,оптимістичним світоглядом,художнім смаком,патріотичними переконаннями є одним із найголовніших завдань,що стоять перед сучасним учителем.

            Не останнє місце відведено формуванню загальнонавчальних умінь у процесі становлення субєктивності учня-читача.

            З педагогічних позицій субєктом діяльності є людина,яка здатна:

  • здійснювати усвідомлене цілевизначення;
  • діяти творчо,самостійно визначати способи й умови вирішення поставлених перед нею завдань;
  • за потреби вносити зміни у власну діяльність;
  • відрефлексовувати й оцінювати свою діяльність;
  • креативно вибудовувати відносини і взаємодію з іншими людьми.

Усвідомлену здатність до самотворення,спроможність особистості бути суб’єктом діяльності і,ширше, свого життя трактуємо як суб’єктність. Як інтегративна якість,вона включає в себе активність, рефлективність, цілеспрямованість, ініціативність, автономність особистості.

Термін «субєктність», за образним висловом О.Осницького,дає змогу уявити людину «не як безпристрасного діяча-виконавця…а пристрасного сценариста своїх дій (на вищих рівнях розвитку навіть режисера)». «Людина,що усвідомлює власні стани і задачі , як суб’єкт власної діяльності…вибирає умови,що відповідають черговій задачі,добирає способи перетворення вихідної позиції,потім оцінює державні результати і вирішує,чи потрібно вносити якісь зміни в здійснювані дії. Суб’єкт діяльності вирішує і питання про те,яку з можливих і необхідних задач потрібно виконати спершу,а що може зачекати».

      На думку С.Подмазіна ,саме «свобода вибору мети,способів і засобів її реалізації» є найважливішою характеристикою суб’єктності. Встановлюється така взаємозалежність:для вибору потрібне осмислення цінності того чи іншого об’єкта(засобу),наприклад,книги. Наступний крок передбачає зіставлення двох чи кількох цінностей(наприклад,читання і комп’ютерна гра),тобто вибудовування їхньої ієрархії. Наявність сформованих цінностей формує феномен ціннісного ставлення до себе,до світу,що,зрештою,визначає смисл життя. Усвідомлення смислу власного буття служить системотворчим фактором,який визначає цілісність особистості.

      З іншого боку,з можливістю вибору повязане народження почуття відповідальності. Важливо усвідомити,що відповідальність завжди детермінована внутрішніми чинниками:мотивами,потребами,цілями. Навіть за наявності зовнішніх впливів вирішальними,зрештою,виявляють внутрішні спонуки.

      З позиції методики літератури суб’єктність учня-читача –це здатність школяра до усвідомленої і осмисленої саморегуляції читацької діяльності,здійснення читацького саморозвитку.

      Зміст понять «усвідомлення» й «осмислення», які часто вживаються як синонімічні,різниться: « усвідомлення» - я розумію,що я роблю(наприклад,із текстом), «осмислення» - я наділяю свою діяльність особистісними смислами(я розумію,що я роблю і розумію,чому я це роблю,наприклад,вибираю саме цю книгу,застосовую саме цей прийом опрацювання тексту тощо).

      Читацька саморегуляція,будучи одночасно діяльністю(спрямованою на зовнішній об’єкт – книгу) і особистісною(спрямованою на «перетворення себе»,свого ставлення до читання),забезпечує не лише оволодіння читацькою діяльністю,а й читацький і особистісний розвиток учня .

      Читацький розвиток трактуємо як процес кількісних і якісних змін у читацькій самосвідомості,читацькій діяльності і читацькому спілкуванні,які забезпечують «спіральний» шлях переходу на якісно інший рівень у кожній зі складових і читацькому розвитку загалом. Рівень читацького розвитку визначається рівнем розвитку його складників.

      Читацька самосвідомість – це усвідомлення й оцінка особистістю свого читацького «Я».

      Поняття включає :

  • знання про себе як читача(читацька спрямованість,потреби,мотиви,інтереси тощо);
  • оцінку рівня свого читацького розвитку;
  • ставлення до себе як до читача.

Про рівень читацької самосвідомості свідчитиме спроможність учня до рефлексії і оцінювання себе як читача,прагнення до читацького самовдосконалення і саморозвитку,самореалізації.

      Читацька діяльність – це організований на засадах особистісно зорієнтованого навчання процес діалогічної взаємодії учня і вчителя з текстом(а також учнів з учителем і поміж собою)з метою засвоєння його змісту,розкриття авторського смислу,творення індивідуальних смислів як засобу читацького й особистісного саморозвитку.

      Рівень розвитку читацької діяльності визначається сформованістю основних когнітивних і смислових операцій читання,здатністю юного читача уявляти , співпереживати,образно мислити,сприймати текст як естетичний феномен,налагоджувати з ним діалогічну взаємодію.

      Читацьке спілкування – це «форма буття читацької свідомості і читацької діяльності»,спосіб пізнання світу художнього твору,осмислення реального світу,що став об’єктом художнього відображення,рефлексії і оцінки власного читацького «Я» у порівнянні з читацьким «Я» Іншого.

      Читацьке спілкування є окремою сферою і водночас складовою читацької діяльності,а також однією з форм читацької самосвідомості. Воно може бути як безпосереднім ( внутрішній діалог із самим собою,діалог і полілоги віч-на-віч),так і опосередкованим(комунікація з текстом).Саме у другому випадку читацьке спілкування виступає складовою читацької діяльності(уявний діалог читача з автором,героями).

      Усі три сфери читацького розвитку тісно взаємопов’язані: «свідомість діяльнісна і комунікативна,діяльність свідома і комунікативна,спілкування діяльнісне і свідоме».

      Як бачимо,йдеться не лише про засвоєння учнем предметного змісту,оволодіння певними предметними уміннями,а й самопізнання,формування умінь дізнатися щось про самого себе,прожити,пережити й усвідомити пов’язані з навчанням внутрішні зміни,виробити здатність осмислювати себе як читача:навчитися визначити смисл власного читання,планувати його,організовувати і здійснювати(обирати,залежно від мети,ті чи інші читацькі стратегії), рефлексувати й оцінювати. Відповідно,учитель повинен передбачати,окрім спрямованих на засвоєння предметного змісту,спеціальні вправи,завдання і запитання на фіксацію,аналіз і вербалізацію емоційних станів суб’єктів діяльності,вироблення загальнонавчальних умінь.

 


      Таке зміщення акцентів вимагає внесення суттєвих коректив у звичайний хід навчання:головна увага має зосереджуватися на забезпеченні умов(через задіяння відповідних методів,прийомів,видів,форм роботи)для самостійної роботи над власним читацьким розвитком.

      «У початкових класах ми дуже боязко,несміливо даємо в руки дитині інструмент без досконалого володіння яким неможливо уявити її…всебічний розвиток. А потім,у середніх класах,учителі вимагають,щоб інструмент цей у руках дитини діяв швидко і безвідмовно. Вчитель навіть не цікавиться,в якому стані цей інструмент,забуває,що його постійно треба налагоджувати і відточувати,не бачить,що часто індивідуальний інструмент в руках дитини зламався і лише через це дитина не може вчитись далі. А вчитель тим часом все кладе на робочий верстат усе новий і новий матеріал:обробляй,не лови гав,поспішай».

      Так сказав В.Сухомлинський про загальнонавчальні уміння. Їхня роль у процесі формування субєктності учня-читача визначальна.

      Як ми знаємо,загальнонавчальні уміння опановуються у процесі вивчення усіх предметів. Виокремлюють(різні автори по-різному)такі групи загальнонавчальних умінь:

  • пізнавальні(когнітивні)- це уміння аналізувати,систематизувати,оцінювати навчальний матеріал,робити узагальнення і висновки,встановлювати причинно-наслідкові зв’язки,виокремлювати головне тощо;
  • комунікативні– володіння усним і писемним мовленням;уміння налагоджувати спілкування;чути і розуміти інших,з повагою ставитись до чужих думок;брати участь у діалозі;виступати перед аудиторією та ін.
  • ;інформаційні – уміння добирати необхідні для виконання завдання джерела інформації;видобувати її;формулювати питання до тексту;представляти прочитане у вигляді таблиці,схеми,графіка та ін.;
  • організаційно-діяльнісні - уміння визначати цілі діяльності,планувати,організовувати,здійснювати,відрефлексовувати й оцінювати її тощо.

      Серед загальнонавчальних умінь окремішнє і вкрай важливе місце займають організаційно – діяльнісні. Насамперед тому,що саме вони забезпечують становлення суб’єктності учня,тобто спроможність керувати своєю діяльністю:

  • осмислювати сутність посталої проблеми;
  • формулювати цілі діяльності;
  • організовувати(визначити необхідні засоби,умови тощо) і здійснювати її;
  • проводити рефлексію і оцінювання досягнутого результату,процесу і своїх почуттів ( себе як субєкта).

За традиційного навчання акцент,як правило,робиться на предметних знаннях,уміннях і навичках,а із загально навчальних формуються ті,що стосуються опанування предметом:пізнавальні,комунікативні,частково інформаційні. Досвід діяльності і ставлення також обмежується найчастіше роботою із завданнями з конкретного предмета. Вироблення організаційно-діяльнісних умінь фактично ігнорується. Учень не є суб’єктом діяльності,він не осмислює її,не усвідомлює себе діячем.

      В умовах особистісно і компетентнісного зорієнтування навчання акцент зміщується із засвоєння знань про предмет на засвоєння знань про діяльність і,відповідно,на вироблення умінь не лише здійснювати,а й осмислювати її і себе як діяча.

      Основна освітня програма навчального закладу містить окремий розділ,присвячений розвитку універсальних навчальних(загальнонавчальних умінь):особистісних,регулятивних,комунікативних, пізнавальних. Досягнення запланованого результату забезпечується чотири міждисциплінарних програм: «Формування універсальних навчальних дій», «Формування ІКТ-компетентності учня», « Основи навчально-дослідної і проектної діяльності». «Основи смислового читання і робота з текстом».Перелік умінь ,якими повинен оволодіти випускник основної школи,складається з двох частинок:обов’язкової і бажаної для засвоєння.

      У частині ,що стосується регулятивних навчальних дій(ми їх називаємо організаційно-діяльнісними),програма передбачає,що випускник навчиться: цілевизначенню…;самостійно аналізувати умови досягнення цілей…;планувати шляхи досягнення цілей;встановлювати цільові пріоритети;вміти самостійно контролювати свій час і керувати ним;приймати рішення у проблемній ситуації…здійснювати констатувальний і попередній контроль за результатом і способом дії…;адекватно самостійно оцінювати правильність виконання дій і вносити необхідні корективи у виконання…

      Окрім того,випускник матиме змогу навчитися : самостійно ставити нові цілі…;будувати життєві плани ,часові перспективи;під час планування досягнення цілей самостійно,повно й адекватно враховувати умови і засоби їх досягнення;виокремлювати альтернативні способи досягнення цілей і вибирати найефективніший;основам саморегуляції…; здійснювати пізнавальну рефлексію та ін.

      Увага до проблем формування оргдіяльнісних умінь знайшли своє логічне продовження і в програмі з літератури,де зазначено,що випускник школи,зокрема,навчиться «визначати для себе актуальну і перспективну мету читання художньої літератури;вибирати твори для самостійного читання».

      На думку науковців,сучасний стан розвитку шкільної освіти обумовлює нові акценти,необхідність розв’язання проблеми формування загально навчальних умінь « на новому ідеологічному підґрунті – компетентнісному підході до навчання,що знаменує перехід школи від традиційної декларації «уміння вчитись» до реального засвоєння учнями цілісної системи. З’являється нова дефініція – «загально навчальні компетентності»».




 

      Критерії сформованості суб’єктності учня читача:

  • ставлення до читання,рівень читацької активності;
  • здатність до когнітивного і смислового прочитання тексту,до діалогічного спілкування(з автором,героями,учителем,однокласниками, самим собою)
  • сприйняття художнього твору як естетичного явища;
  • прагнення до читацького самовдосконалення,з читацького саморозвитку і самотворення;
  • розвиток критичного мислення ( здатність критично сприймати будь-яку інформацію у поєднанні з толерантним ставленням до думки Іншого,уміння чути й поважати її);
  • володіння управлінським циклом;
  • сформованість рефлексивних умінь:усвідомлення себе як читача(рівень читацьких якостей,читацького розвитку загалом),наявність образу « Я – читач ідеальний», «Я - читач бажаний».

Отже,учитель повинен приходити на урок насамперед як читач і помічник такого ж,але менш досвідченого читача у його прагненні відкрити і зрозуміти автора,твір ,себе. Має бути спрямована установка зробити навчальний матеріал предметом спілкування,діалогу. Тоді школяр буде приходити на урок літератури для того,щоб через твір пізнати самого себе .Адже до себе можна прийти тільки через співпереживання.

Слайд1

Слайд2

 

 Слайд3

Слайд4

 

 

Прапор україни

Актуально

Цікава інформація

Календар подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання